Щодо походження назви «Головин» існує декілька легенд. Одна з найвірогідніших говорить, що у XV столітті, у період польсько-литовського панування, князь Свидригайло був змушений зректися великокнязівської влади. В його власності залишились українські землі на Волині та Поділлі. До участі в управлінні своїми володіннями князь залучив і місцевих бояр, роздавав їм «жалувані» грамоти і маєтки. Бояри організували на території сучасного села фільваркове господарство, яке стало для навколишніх дворищ головним місцем відбуття панщини та збору податків. Звідси й назва — головне місце. Якщо ж вірити іншій легенді виникнення назви села пов’язане з нападами монголо-татарської орди за часів Київської Русі. Під час одного з наступів, коли чужинці захопили Київ і прямували до Галицько-Волинської землі, назустріч їм виступило руське військо. Воїни, почувши про наближення ворогів до річки Горинь, переправились на правий берег на тому місці, де зараз розташоване село Злазне. Неподалік від нашої місцевості відбулася вирішальна, «головна» битва. Звідси і назва — Головин.
Точна дата заснування села Головин невідома. Ці землі були заселені ще з давнини. Про це свідчать знахідки римських монет в селі Головин та навколишніх селах. Дослідники вважають, що у І — V ст. н. е. тут проживали представники черняхівської культури (праслов’яни), які підтримували економічні, політичні та культурні відносини з Римською імперією. З архівних даних відомо, що у 1502 році польський король Олександр надає маєток Головин з хуторами у користування луцькому старості Семенові Юрійовичу з Гольшан, який побудував тут замок. Пізніше Головин перейшов у власність князів Острозьких. У 1715 році тут мешкало 530 жителів, а село належало Чарторийським.
З історичних документів відомо, що у 1753 році постановою так званої Кульбишівської угоди село отримав у власність князь Юзеф Любомирський, який продав його графу Ворцелю. У 1789 році в селі було збудовано дерев’яну церкву. В 1874 році відкрито церковно-приходську школу. В другій половині XIX ст. землі належали так званому «Удельному відомству». В селі налічувалося 157 дворів і проживало 927 жителів. За Ризьким мирним договором 1921 року ці території потрапили під владу Польщі, а у вересні 1939 року окуповані Радянським Союзом. В кінці червня 1941 року в село прийшли німецькі війська. З цього часу по 1944 рік землі були окуповані німцями. В січні 1944 року біля села йшли бої, які тривали два тижні. Червона армія наступала на укріплені ворожі позиції. Відступаючи, нацисти спалили дві церкви, майже всі будинки. За роки війни 58 односельчан були призвані на службу в окупаційне радянське військо, 27 з них загинули на фронтах. В селі діяли активісти УПА. На сільському кладовищі похоронений сотник УПА «Вихор-Завірюха» Роман Карлович Кернтопф.
У 1949 році почалась колективізація. Так на території Іваницької сільської ради, до якої входило село Головин, утворилося два колгоспи “30 років ВЛКСМ “(с. Іваничі) та «30 років УРСР» (с. Берестовець), які 28 грудня 1950 року об’єдналися в один — «Імені Леніна». Колгосп очолив Пшеничний, а пізніше — Ніколаєв Федір Іванович. До кінця 1950 року все населення села змусили вступити до колективного господарства. На той час в селі налічувалось 511 дворів і проживало 1745 громадян. У 1952 році колгосп «Імені Леніна» роз’єднали на два господарства: «Колгосп імені Леніна» (с. Іваничі, с. Садки), який очолив Огородній Василь Степанович та колгосп «Імені Шевченка» (с. Головин, с. Берестовець), який очолила Коваль Марія Федорівна. У березні 1959 року ці господарства знову були об’єднані у колгосп «Імені Леніна», який у 1962 році було перейменовано на «Маяк». Протягом наступних років колгосп очолювали: Коваль Петро Павлович, Пічка Григорій Іванович, Бондарчук Микола Прокопович, Савонов Валерій Васильович, Крока Леонід Анатолійович, Юрим Микола Кузьмович.
Село та його околиці поділені на місцевості: Кургани, Оселиця, Пасічки, Блукаловщина, Борок, Хистища, Байків Мох, Черень, Дворище, Смолярня, Вузьке, Широке, Остальчики, Могили, Янова Долина, Лісок.
Пасічки. До війни в селі жив дід Трохим, у нього була найбільша пасіка , 50 вуликів. На літо він вивозив всі вулики в ліс на галявину, де сам посадив липи і сіяв гречку. Це місце в лісі назвали — Пасічки.
Блукаловщина. Одного разу дівчата пасли корів в лісі. Переганяючи худобу через Чортове болото, де було багато ям і водилися змії, побачили, що зникла їх подружка Аля. Її довго шукали, але так і не знайшли. Та восени Аля знайшлася. Вона була схожа на русалку з великими блукаючими очима. З тих пір місце, де заблудилась дівчина, почали називати Блукаловщина. Хистища. Перед Другою світовою війною на цьому місці була галявина, де хлопці грали у футбол. Також тут було місце для стрибків у висоту і довжину, мішені для стрільби. Кожен міг показати свій хист. Борок. Колись тут ріс високий ліс — бір, потім його вирубали і він став малим, тому — борок. Зараз через це місце протікає річка Боркова. Байків Мох. Колись, ще до революції, у лісі жив лісник, якого звали Панько. Він був лісником, але манерами і способом життя схожий на пана. То й називали його часто «пан лісник». Біля його обійстя росло багато моху. Люди називали це місце — Паньків Мох, а дехто Байків Мох. Однак, прижилася друга назва — Байків Мох, тобто, такий як байка (тканина). Черень. З давніх-давен, це урочище славилося високими врожаями, бо земля була дуже родюча — чорнозем. Дворище. За панської Польщі тут була сільська вулиця з великими дворами. Вузьке, Широке. В часи, коли земля була поділена, селяни отримали наділи вузькі і широкі, у залежності від родючості землі. Остальчики. Територія де перед Другою світовою війною закінчувалось село. Лісок. В давнину на цій місцевості ріс високий хвойний ліс.
